Борис Мозолевський. Безсумнівно, це видатна людина. Його знають всі. І не лише миколаївці, а й увесь світ. Так-так, увесь світ! У світову історію він увійшов як унікальний археолог і талановитий поет. Як дослідник скіфської старовини. Цікаву історію успіху Бориса Мозолевського читайте в матеріалі на сайті mykolayivski.info.
Дитинство та молоді роки життя
Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року за 80 кілометрів від Миколаєва. У селі Миколаївка. Це Веселинівський район. Його батько загинув у Німеччині. Загинув на фронті. Тоді, коли Борис був ще зовсім маленький. Тож хлопчик ріс без батька. І завжди старався допомагати матері виконувати важку роботу по господарству.
Майбутній археолог навчався у семирічній школі у рідному селі. А потім потрапив до Одеської спеціальної школи Військово-повітряних сил СРСР. На той час Борисові було вже 15 років. А після того, як її розформували, навчався у військово-морському авіаційному училищі. В Єйську (місто на території сучасної Російської Федерації).
Тут він здобував освіту разом із майбутніми космонавтами СРСР Шоніним і Добровольським. Вони дружили. А через скорочення радянської армії, у 1956-му році Мозолевський був достроково демобілізований.
Після цього він переїхав у столицю. В Києві працював кочегаром. Так, в це важко повірити. Але Борис Мозолевський справді був звичайним кочегаром. Протягом 10 років… Та, не відриваючись від роботи він здобув ще й вищу освіту.
З 1958-го по 1964-ий молодий чоловік здобував освіту в Київському університеті. На історико-філософському факультеті. На заочній формі. З тих часів він почав писати вірші. Неймовірні вірші. Захопливі. Україномовні.
Що було далі?
У 1962-му році трапилося те, що змінило життя Бориса Мозолевського назавжди. В тому році він вперше взяв участь в археологічних дослідженнях. То була Південноукраїнська експедиція Інституту археології АН УРСР.
А протягом 1965 – 1968 років Борис Миколайович обіймав посаду редактора київського видавництва “Наукова думка”. В його обов’язки входило редагування видань на археологічну тематику. Ця робота йому дуже подобалась. Приносила задоволення. Наповнювала зсередини… Однак згодом він знову повернувся до посади кочегара. Був змушений повернутися… І лише там Мозолевський познайомився з Василем Стусом.
У 1968-му році археолог обійняв посаду позаштатного співробітника Інституту археології АН Української РСР. Також він брав участь і у польових дослідженнях. Досліджували групу курганів Гайманової Могили. Це у Запорізькій області. Тут вдалося відшукати велику господарську нішу. В ній були бронзові казани, амфори, залізна жаровня тощо. Був тут також і склеп царя зі схованкою із золотими пластинами від двох дерев’яних посудин, двома ритонами, обкладеними сріблом і золотом, та срібна з позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів.
Наступного року, 1969-го, Мозолевський очолив Орджонікідзевську археологічну експедицію. Вона продовжила досліджувати кургани в правих притоках Дніпра. В районі річок Чортомлик, Солоної, Базавлук.
Результати дослідження Товстої Могили
21 червня 1971-го року експедиція під керівництвом 35-річного Бориса Миколайовича під час чергового археологічного дослідження відкрила сенсацію! Експедиція відкрила неймовірно багате скіфське поховання! Серед знайдених скарбів була й знаменита Скіфська Пектораль. Пектораль з Товстої Могили.
Тож насамперед потрібно було доставити цінність до столиці. Тоді Мозолевський одягнув її на шию і замаскував старою тілогрійкою. І ніхто ні про що навіть не здогадувався! Все було інкогніто.
В результаті ж Борис Миколайович став наймолодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР. А на додачу трикімнатну квартиру, заробітну плату в розмірі 200 карбованців та ще 500 карбованців одноразової премії. І не дивлячись на тиск Москви, цінний скарб залишився в Україні. У Києві. Розкопки Товстої Могили зробили Бориса Миколайовича одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів.
У 1980-му році Мозолевський захистив кандидатську дисертацію на тематику скарбів з Товстої Могили. Починаючи з 1986-го року й аж до самої смерті видатний археолог обіймав посаду завідувача відділу, а потім сектора скіфської археології Інституту археології НАН України. Згодом був прийнятий і в Спілку письменників України.
Тривалий досвід роботи у полі допоміг Борису Миколайовичу візуально розпізнавати ознаки скіфських курганів. Без розкопок. І під час археологічних розвідок у 1984 – 1985 роках та в 1998-му році на території Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської та Кримської областей він оглянувши понад 60 курганів, виявив серед них 23 царські скіфські кургани. І, варто додати, що кожен з них був понад 8 метрів висотою. Дивовижно! Правда?
Трохи про Соболеву Могилу
Розкопки кургану Соболева Могила, що на Дніпропетровщині, займають особливе місце в дослідженнях Бориса Мозолевського. Вони пройшли влітку 1991-го. В ньому знайшли надзвичайно багате поховання скіфського можновладця, хлопчика та дівчинки. І це на глибині в 10 метрів.
У могилі похованого жерця були футляр для лука і стріл, меч, нагайка, браслети, масивна золота гривна та набір ритуального посуду – келих, кубок, ріг. За його головою лежали п’ять сагайдаків зі стрілами та чотири списи. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. І так було відкрито унікальне поховання.
Борис Миколайович прагнув висвітлити глибоке осмислення цих знахідок не тільки в періодичних виданнях, а й у власній докторській дисертації. Однак, ці плани не були реалізовані. І все через важку хворобу. Все через рак.
За кілька місяців до своєї смерті, у 1993-му році, Мозолевський отримав пам’ятний диплом “Золотий скіф” Ради Київської академії Євро-бізнесу та Інституту археології АН України.
Творча діяльність Мозолевського
Увесь світ отримав у спадок від Бориса Мозолевського купу наукових праць та серйозний поетичний доробок. Бо він писав вірші ще з дитячих літ. Свою найпершу збірку поезій видав у 1963-му році. Вона називалася “Начало марта”. На той час йому було вже 27.
В кінці 1960-х Мозолевський почав писати рідною мовою. Почав писати українською. Він створив книги, в яких осмислив історію України та тодішню сучасність. У 1976-му році вийшла друком книга “Червоне вітрило”, у 1980-му “Веретено”, у 1985-му “Кохання на початку осені”, у 1986-му “І мить як вік”, у 1991-му “Дорогою стріли”.
Він також написав популярну книгу про археологічні знахідки України “Скіфський степ”. Вона побачила світ у 1983-му році. А його лірична повість “Думи про степ”, написана в 1960-ті роки, отримала другу премію в конкурсі “Євшан-зілля”. Однак, її надрукували лише після смерті автора. У 1996-му році.
У своїх віршах Борис Мозолевський відображав власні почуття… Відображав різнобарвні ліричні переживання. Багато роздумував над долею України через призму її минулого. Історичного минулого.
Мозолевський дружив із кобзарем Миколою Товкайлом та з художником Миколою Трегубом. Вони теж були співробітниками Інституту археології НАН України. Вони теж зробили значний вклад у розвиток науки й мистецтва.
Помер Борис Миколайович Мозолевський 13 вересня 1993 року. Його поховали у Києві. На Байковому кладовищі.