Злочинний світ Миколаєва породив декілька одіозних особистостей, про які можна було б знімати детективні серіали. Дореволюційні кримінальні комуни, банди гастролерів та лихі дев’яності — невід’ємний темний бік старого Миколаєва, який на початку ХХ століття був промисловим і торговим містом. Тут жило чимало багатіїв, майно яких було ласими шматочками для місцевих кримінальних угруповань, які займалися переважно пограбуваннями. Більше на mykolayivski.info.
«Тузькин двір»
Перший офіційний «глухар» у справі з пограбуванням в Миколаєві можна датувати 1913 роком. Саме тоді Миколаїв дізнався шокуючу новину — невідомі пограбували будинок історика, культурно-освітнього діяча, письменника та композитора Миколи Аркаса, в якому мешкала його вдова з родиною. Зловмисники нанесли шкоду на п’ятдесят тисяч карбованців — величезні гроші на ті часи. Поліція так й не знайшла злодіїв.
До революції в Миколаєві орудували декілька банд, які займалися торгівлею людьми, пограбуваннями, утриманням борделів. Кримінальна еліта тих часів полюбляла проводити час на заїжджому дворі, який був розташований на вулиці Лягіна. Тоді вона мала назву Різдвяна.
Цікаве місце, повз яке простому миколаївцю краще було проходити швидко та непомітно, являло собою «малину» — улюблене місце шулерів, злодіїв та кримінальних гастролерів. Цими суб’єктами були зайняті всі номери заїжджого двору. Треба додати, що поліція старого Миколаєва при його згадці із стражданням закочувала очі, адже цей «двір чудес» був для неї справжнім головним болем.
Ця кримінальна комуна мала назву «Тузькин двір». До 1917 року влада намагалася її ігнорувати, але згодом терпець посадовців урвався та частину злощасного будинку продали. Коли закінчилася громадянська війна, треба було десь поселити військових, які поверталися до «мирного» життя. Але нові мешканці там надовго не затрималися. Відомий всьому місту «двір чудес» незабаром знову був заселений звичним контингентом — кримінальними елементами. Тривало таке життя «малини» аж до окупації Миколаєва у 1941 році.
«Миколаївська банда»
Страшні тортури у концтаборі Шталаг 364, брак продуктів, доноси, шибениці із задубілими тілами посеред міста — Миколаїв намагався це забути та жити далі після свого звільнення від фашистської окупації у 1944 році.
Великі випробування, що принесла Друга Світова Війна, збаламутили й кримінальний світ. З’явилися нові персонажі, схеми, локації. Після війни Миколаїв був просто заповнений різноманітними злочинцями. На той період у місті промишляла велика банда. Тоді ще не було «модним» називати банди іменами ватажків, тому лиходії себе називали просто «Миколаївська банда».
Складався цей «колектив» традиційно з тих, хто не знайшов собі місця у звичайному житті, з тих, хто не зміг або не захотів бути частиною «нормального» соціуму. Серед членів банди були дезертири та безпритульні військові, тобто ті, хто вмів користуватися зброєю та ненавидів систему. Банда займалася пограбуваннями, а мешкали її учасники у центрі Миколаєва, у старовинних підвалах будівлі, яку містяни потім знали, як кінотеатр «Батьківщина». Офіційна «кар’єра» цих зухвалих бандитів скінчилася облавою. Але декому з них вдалося втекти з міста легендарними миколаївськими катакомбами, які, до речі, поєднувалися з підземними сховищами тієї самої будівлі, де банда мешкала.
Лихі 90-і
Саме так називають найвідоміше кримінальне десятиріччя пострадянського простору. Це були часи, коли кримінальне середовище невпинно поповнювалося новими «кадрами», коли битви за злочинні імперії іноді мали риси вендети — знищення цілих кланів кримінальних авторитетів. Переділ влади, виникнення нових бізнес-форматів та, відповідно, нові можливості для злочинного світу. Тоді вперше став відомим термін «рекет».
Численні кримінальні угрупування Миколаєва були готові перегризти одне одному горлянку за право «трусити» ринки, ресторани, магазини тощо. З’явився також ще один термін — «кришування», тобто на постійній основі банда або продажні правоохоронці надавали платні «послуги» підприємцям щодо забезпечення захисту їх бізнесу. Треба додати, що особливого вибору у підприємця не було. У разі відмови його могли просто вбити. Отже, забезпечення захисту іноді було примусовим. На «кришуванні» перших підприємців та кооперативчиків нажилися числені кримінальні авторитети.
Володимир Зацеркляний, підполковник поліції у відставці, колишній прес-офіцер Управління карного розшуку УМВС України в Миколаївській області, у своїх публікаціях згадує події, які перепали саме на 1994-98 р.р. За його словами, у той проміжок часу шляхом «замовлення» та банальних перестрілок було вбито безліч миколаївських карних злочинців, які хизувалися статусом «кримінального авторитету».
Володимир Зацеркляний описував випадок, коли він у складі опергрупи виїжджав на місце вбивства двох таких осіб — бандитів Рудика та Шабали, яких застрелили просто неба найняті конкурентами кілери.
Серед гучних подій також стало вбивство Анатолія Я. Цей кримінальний авторитет, якого знали за призвіськом «Швора», підняв власні статки шляхом рекету. В центрі Миколаєва він відкрив свій ресторан, де його й було вбито у 2001 році.
Раніше, у 1994 році кримінальний світ Миколаєва позбувся від чергового серйозного конкурента. Ходили чутки, що «Чугуй», який мав за плечима багато судимостей, створив ОЗУ. Такі «професійні успіхи» ніби викликали заздрість інших титулованих злочинців. Тому йому винесли смертний вирок, а вбивство відбулося біля під’їзду будинку його тещі, до якої він приїхав із святковим привітанням. Там на «Чугуя» вже чекали наймані вбивці, які, до речі, потім були затримані та засуджені.
Кажуть, що кримінальний авторитет «Лапа» хотів запровадити до злочинного простору Миколаєва одеські ОЗУ. Місцевим це, звичайно, не сподобалося, тому Володимира Лапюка застрелили біля власного будинку. Але перед тим, як трагічно відійти до «іншого світу», «Лапа» замовив «колегу» Анатолія Парпуру.
Початок 2000 років став фінальною рисою у розподілі кримінального світу. Ті авторитети, що залишилися живими, згодом стали бізнесменами, а містяни називають вже інші імена, коли говорять про місцевий кримінал.
Хто стає кримінальними авторитетами
Володимир Зацеркляний вважає, що мафія зацікавлена у наявності сильних лідерів, які могли б тримати в «їжакових рукавицях» решту представників кримінального світу та змушувати беззаперечно виконувати її накази. Серед таких наказів — сплата данини у злодійську касу. Колишній миколаївський прес-офіцер карного розшуку впевнений, що подібні особи завжди знайдуться. На його думку, з таких енергійних людей могли б вийти хороші спортсмени, керівники підприємств, але колись вони стали на слизький шлях злочинності та вже не змогли з нього зійти. Дійшовши до колонії, вони бачать «реальну владу» кримінальних авторитетів, які там відбувають свої терміни покарання, та переповнюються бажанням також розпоряджатися долями інших людей та мати величезні гроші. Вони навіть не бояться потрапити за ґрати, адже там на них будуть чекати шикарні умови, які вони собі забезпечать.