Про барвистий “Парад чарівних вишиванок Миколаївщини” під час COVID-епідемії

30 різних вишиванок. Саме стільки вишитих сорочок було представлено в стінах Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Це яскраве свято відбулося 24 вересня 2021-го року. Цей “Парад чарівних вишиванок Миколаївщини” було присвячено 30-річчю Незалежності рідної України. 

Більше про барвисту культподію, еволюцію етнографічних фестивалів в Україні та особливості вишиванок Миколаївщини – на mykolayivski.info

Ідея проведення фестивалю вишитих сорочок

Напередодні проведенням яскравого фестивалю до участі надійшло 135 вишитих сорочок. Унікальних сорочок. Всі вони були з Миколаївщини. З різних територіальних громад Миколаївщини. Однак, взяти участь у заході змогли лише 30 представників. І все через тогочасні карантинні обмеження пов’язані з епідемією коронавірусної інфекції. 

Барвистий фестиваль об’єднав і згуртував представниць багатьох поколінь. Бо ж найстаршій учасниці фесту – Марії Гамузі – було 84 роки. До речі, це колишня вчителька української мови та літератури із селища Березанки, що в 60 км. від Миколаєва. Найменшій учасниці “Параду чарівних вишиванок Миколаївщини” – Варварі Соловйовій, тоді лише виповнилося 7 місяців. До речі, це донечка вчительки Лідії Соловйової із Рибаківки. Це вже в 80-ти км. від Миколаєва. 

На фестивалі “Парад чарівних вишиванок Миколаївщини” глядачам були представлені три групи вишитих сорочок. Давні автентичні вишиванки, які передаються від мами до доньки. Вишиванки, які власноруч вишивали своїм дітям їхні матусі. А також ошатні, сучасні сорочки з оригінальною вишивкою. Бо ж вишиванка, як і інші види мистецтва, активно розвивається.

Як пройшов “Парад чарівних вишиванок Миколаївщини”

Учасників колоритного фестивалю теплим словом вітали: директор Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти – Василь Шуляр, директор Миколаївського коледжу культури і мистецтв – Сергій Мицик, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України – Ліліана Лістунова.

Крім цього, на гостей культурної події чекала дуже насичена програма. Вона включала екологічну акцію “Вишиванка, дуб і калина єднають Україну”, виставку “Етнічне кредо майстрів Степового краю” та фотовиставку “Творчі люди твої, Миколаївщино!”, творчі захисти-презентації вишиванок “Моя вишиванка – мій оберіг”, майстер-клас із різних технік української вишивки “Шила-вишивала візерунком долю”… Відбулася ще й урочиста хода й покладання квітів до пам’ятного знаку Миколі Аркасу. А в кінці – нагородження та фотосесія всіх учасників колоритного фестивалю.

До того ж у цей день для всіх працівників Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти пройшла патріотична гуртівка “Одягни вишиванку”. А їх тут було понад 100 осіб. 

Вітаючи один одного з цим святковим днем, учасники, гості та організатори фестивалю нагадали всьому світу про красу національної культури. Про красу української вишиванки!

Особливості миколаївської вишиванки

Вишиванки Миколаївщини – унікальні. Вони багатогранні та по-своєму ошатні. Кожна деталь на вишитих сорочках має своє значення. Своє особливе значення. А увесь спектр орнаментів – розповідає цілу історію. Так, у вишиванках Миколаївщини часто зустрічаються різноманітні рослинні орнаменти. Вони почали з’являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще в середині ХІХ століття. Зазвичай їх створювали графічно. 

Одним з найпоширеніших орнаментів було “Світове дерево”. Це образ прародительки – Матері-Землі. Вигнута гілочка означає мінливість, динамічність, розвиток… Родове дерево – це винятково чоловічий знак. Він уособлює надійність, стійкість та силу. Гвоздики вишивали на сорочках літніх людей. Тюльпани – це символ юнаків, а троянди – молодих дівчат.

Часто на вишиванках Миколаївщини зустрічалися й символічні зображення тварин. Зозулі, півники, коні, олені… Це про мудрість, довголіття, родючість та достаток.

Особливе місце у вишивці українських сорочок займає вибір кольору. Він несе особливе енергетичне навантаження. У нас, на Миколаївщині, часто використовували червоні, чорні, сірі та блакитні кольори. Чорний колір символізує скорботу, душевну втрату, горе та біль. Це також колір землі та багатства. Нерідко його використовували навіть у весільних вишиванках. Червоний – це знак добра, захисту, удачі та кохання. Цей колір утверджує життя. Це символ чоловічої енергії. Енергії в природі. Це стихія вогню. Червоний – захищає та зігріває. 

Блакитний колір символізує стихію води, жіночу енергію та силу, протилежну чоловічій стихії вогню. У вишиванці він говорить про стремління до безкінечності. Стремління до чистого переживання. Він дає напрямок, але не дає кінцевої крапки. Він відповідає за духовний ріст та розвиток людини. Сірий відображає легке збудження. Піднесення… Він сприяє чистим емоціям. Він вказує на готовність до контактів. Сірий колір несе в собі задоволення, здійснення бажання.

Століття тому для виготовлення довгої вишитої сорочки потрібно було десь 8 км. нитки. Тут мова йде винятково про вручну пряжену нитку. А весь процес від вирощування рослини до пошиття речі інколи займав понад рік. Тож перед цим миколаївським вишивальницям потрібно було запастися неабияким терпінням.

Еволюція етнографічних фестивалів в Україні

Перші етнографічні фести на території сучасної України почали з’являтися ще до проголошення її незалежності. Саме напередодні розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Це сталося в червні 1991-го року. Однак, не на Миколаївщині. А в Луцьку. Тоді тут відбувся Перший Міжнародний фестиваль українського фольклору “Берегиня”. Це стало початком фольклорно-фестивального руху в Незалежній Україні. 

За три місяці, вже після проголошення Незалежності України, пройшов ще один етно-фест. То був Перший Міжнародний гуцульський фестиваль. Це вже на Гуцульщині. У селищі Верховина, на Івано-Франківщині.

Від 2010-х років кількість етнографічних фестивалів в Україні різко збільшилась. Це сталося внаслідок потреби народу в утвердженні власної етнічної самоідентифікації, відчутті особистісної приналежності до конкретної історичної спільноти… Різко збільшилися культурні запити сучасного українця. А саме інтерес до національної спадщини, духовне відродження, засноване на традиційних цінностях.

Сучасні етнофестивалі можна умовно поділити на три групи. До першої відносяться фести, які поєднують у собі презентації сучасної та автентичної культури етнічної спільноти або ж декількох спільнот. До прикладу, це “Букова віть” у Чернівцях чи “Країна мрій” у Києві. До другої групи можна віднести історичні реконструкції автентичних звичаїв і свят народу. Наприклад, “Сорочинський ярмарок” на Полтавщині, “Проводи тваринників на полонини” в різних районах гірського Закарпаття, “Обжинки”, святкування Івана-Купала чи Різдва Христового. До третьої групи можна віднести заходи, які проходять у формі демонстрації духовно-матеріальних традицій народу у його локальному історико-етнографічному зрізі. От як Міжнародний гуцульський фестиваль, Міжнародні бойківські фестини на Львівщині, “Бойківська ватра” на Херсонщині, “Лемківська ватра”, “Коломийка” на Івано-Франківщині, “На Синевир трембіти кличуть” і “Гуцульська бриндзя” на Закарпатті, “Поліське літо з фольклором” на Волині.

Тактична пауза: миколаївське кіно під обстрілами

Гул сирен, понад десяток прильотів щодня, відсутність води та перебої зі світлом. А ще віра у спасіння, бажання жити та… кінофестиваль в укритті. Така...

Павло Чумак – через терни до зірок

Успіх - це 90% праці та всього 10% таланту. Павло Чумак, миколаївський підприємець, є яскравим підтвердженням того, як праця і лише праця призводять людину...
.,.,.,.