На розі вулиць Адміральської та Героїв Рятувальників у Миколаєві прихована одна з найяскравіших пам’яток міста – Миколаївський художній академічний драматичний театр. За понад століття тут неодноразово змінювалися епохи, імена та репертуар… Але кожна сторінка його історії звучить саме наповненими локальними барвами. Більше читайте на сайті mykolayivski.info.
Корені театральної краси
У 1881 році власник відомого в Миколаєві готелю “Золотий Якір”, міщанин Карл Іванович Монте, отримав дозвіл на будівництво першого спеціалізованого театру. Проєкт був розроблений польським інженером-архітектором Теофилом Касперовичом Брусницьким. До цього він прославився спорудженням міського водогону та кількох адміністративних будівель на Соборній площі.
Фасад театру виходив на сучасну вулицю Героїв Рятувальників, а бічна сторона – на Адміральську. За кресленнями Брусницького, на головному порталі були встановлені рельєфи муз Мельпомени й Талії.
Зал розрахували на 900 глядачів. Тут були встановлені 350 партерних крісел, 39 лож бенуара та бельетажу й простору для глядацької галереї. Усі крісла та балконні огорожі доставили з віденської меблевої фабрики. Це зумовило високий рівень комфорту та акустики.
У міській газеті “Николаевский вестник” від 12 червня 1881 року писали: “Театр Монте став окрасою Адміральської вулиці. Білети на прем’єру розкуплено за 3 дні”.
До 1894 року Монте керував приміщенням, після чого продав його Якову Шефферу, котрий перепланував інтер’єр і встановив нову сценічну машину.
Про “Шахтарку Донбасу” та стабілізацію у Миколаєві
1 грудня 1922 року в Луганську на базі аматорського гуртка актор і режисер Григорій Сергійович Свободін заснував пересувний драматичний колектив “Шахтарка Донбасу”. До 1934 року трупа із 23 акторів і 12 технічних працівників подолала залізницею понад 4 000 км, гастролюючи у 21 місті. А саме в Алчевську, Горлівці, Донецьку, Маріуполі, Слов’янську, Покровську та інших промислових центрах України.
У середньому “Шахтарка Донбасу” щорічно давала 180-220 вистав. У 1927 році московський журнал “Современный театр” відзначив колектив як “найсерйозніший з російських драматичних театрів України”. Після цього трупа почала афішуватися як “Художній театр України”.
Улітку 1934 року, за рішенням Ради народних комісарів УРСР, театральний осередок остаточно закріпився в Миколаєві. 1 грудня 1934 року на сцені нової стаціонарної будівлі по вулиці Адміральській відбулася прем’єра – “Оптимістична трагедія” Всеволода Вишневського. Цей день вважають офіційною датою заснування Миколаївського академічного художнього драмтеатру. Три дні потому, 4 грудня, у “Південній правді” схвально оцінили прем’єру й відзначили аншлаг із 850 глядачів у залі на 900 місць.
3 січня 1935 року рішенням Президії Миколаївської міської ради затверджено постанову “Про організацію стаціонарного театру на базі колективу “Шахтарка Донбасу””. У штаті нараховувалося 23 актори та 12 технічних працівників. Першим головним режисером став Євген Венгре. Він керував постановками до кінця 1936 року.
У тому ж 1936 році театр упевнено заявив про себе як про сцену героїко-романтичного спрямування. Уперше були залучені п’єси “Кремлівські куранти” та “Пісня про чорноморців”. До 1939 року на афішах також з’явилися “Отелло” Шекспіра й музична комедія “Розкинулося море широко”.
“Золотий вік” театру
У 1939 році “за численними побажаннями трудящих” театру присвоїли ім’я льотчика-героя Валерія Павловича Чкалова. Це ім’я він носив до 1994 року, увінчавши свій золотий вік кількома поколіннями місцевих глядачів.
Під час Другої світової війни (1941-1944 роки) театр евакуювали в Алапаєвськ Свердловської області (РФ). За цей час під керівництвом Левка Луккера (1936-1939 роки; 1940-1944 роки), Леоніда Южанського (1939-1940 роки) та знову Євгена Венгре (1944-1950 роки) було створено понад 30 постановок для лісорубів і шахтарів Уралу.
У 1946 році за участі німецьких військовополонених колишню будівлю театру відновили. До фасаду прибудували шестиколонний портик з фронтоном, змонтували обертову сцену та третій ярус лож. Місткість зросла майже до 950 місць, а площі гримерок і машинної зали збільшили на 20%.
У повоєнні десятиліття доходи театру зросли. У 1955 році середньомісячний касовий збір становив 4 500 карбованців, а середня відвідуваність досягла 78% місць. З 1960-х років під впливом народного артиста Дмитра Борщова на сцені ширилися й класичні драматичні жанри. І саме вони були основою репертуарного розмаїття аж до середини 1990-х років.
Театральні досягнення XX-XXI ст.
1 грудня 2019 року Миколаївський художній драматичний театр урочисто відзначив 85-річчя заснування. До цієї дати Укрпошта випустила обмеженим тиражем поштову марку та художній конверт “85 років театру”, а в залі на 950 місць зібралися понад 900 гостей. Від ветеранів сцени до представників обласної адміністрації.
З 5 по 13 жовтня 2019 року на великій сцені пройшов XI Міжнародний фестиваль Чорноморського клубу “Homo Ludens”. Фестиваль одночасно виконав роль ювілейного заохочення. Бо з-поміж 24 колективів з України, Білорусі та Грузії головний приз здобув київський “Сучасний театр”, а глядачі Миколаєва змогли побачити аж 18 вистав. Серед них були й прем’єри “Swipe Left” та “Odnoklasnyky. Istoriia v XIV”.
Під керівництвом художнього керівника Артема Свистуна (призначеного 2017 року) фестиваль “Homo Ludens” набув інтерактивних форм. Відтак, у фоє театру встановили креативні медіаінсталяції та провели понад 12 майстер-класів із драматургії й сценографії для студентів Миколаївського коледжу культури й мистецтв.
У 2020 році театр започаткував проєкт “Осінній театрон”. У вересні-жовтні на відкритому повітрі, на територіях історичних садиб Кожум’якових у селі Веселинівка та на Замковій горі у Вознесенську, показали 6 камерних вистав – “Пес Тимко рятує друзів” М. Васильєвої та “Контракт” Ф. Вебера.
У 2021 році заклад увійшов до президентської програми “Велике Будівництво” й виграв 2 гранти: на реставрацію каскадного фонтану в театрі й міжнародний від організації “Europe of House” для постановки вистави молодіжної театральної студії. Завдяки цьому було оновлено глядацьке фоє та збільшено площу гримерок на 15%.
Від “російського” до національного театру
До 24 лютого 2022 року в офіційній назві театру фігурувало слово “російський”. Процес перейменування розпочався ще 2018 року, але тільки в березні 2022 року колектив звернувся до депутатів Миколаївської облради з проханням прибрати згадку про країну-агресора. Улітку того ж року облрада одностайно підтримала зміну, а нова назва “Миколаївський академічний художній драматичний театр” була зареєстрована в ЦНАП буквально за день.
У ніч на 22 вересня 2022 року по Миколаєву вдарили 8 ракет С-300. Будівля театру отримала серйозні пошкодження. Було вибито вітражі малої сцени, зруйновано гримерні кімнати й пошкоджено майстерню. За оцінкою директора й художнього керівника Артема Свистуна, сума збитків сягнула 20 млн грн.
Станом на червень 2023 року власними силами та за пожертви містян відновлено головний салон і 4 гримерки першого поверху. Після цього репертуар театру суттєво оновився. Зі сцени зникли російськомовні п’єси класичного канону. Натомість з’явилися постановки українських драматургів – Олександра Кокотюхи, Марії Матіос і дебютні вистави місцевих авторів із Миколаївського літературного клубу “Пролісок”.
Театр також вперше долучив діалектизми місцевого говору та краєзнавчі елементи. У виставі “Інгулецький капітан” згадали корабельню доктора Рішельє та топоніміку набережної.
Джерела: