Гул сирен, понад десяток прильотів щодня, відсутність води та перебої зі світлом. А ще віра у спасіння, бажання жити та… кінофестиваль в укритті. Така була реальність Миколаєва 27 липня – 3 серпня 2022 року. Більше на mykolayivski.info.
Форпост Миколаїв
Миколаїв — місто в якому мешкає півмільйона осіб. До війни в Україні він жив своїм повсякденним життям, а потім набув статусу своєрідного форпосту, об який «спіткнулися» російські війська, які жадали взяти Одесу та повністю відірвати Україну від Чорного моря. За вдале географічне розташування місто кожну ніч переживало жах численних вибухів. Росіяни обстрілювали Миколаїв з Херсону, який на той час був під окупацією. Кожен день миколаївці намагалися не впасти духом та навіть не переставали цікавитися культурними заходами, які все ж-таки проводилися.
Отже, 27 липня — 3 серпня 2022 року в Миколаєві відбулася справжня подія для тих, хто почувався нескореним, для тих, хто був впевнений: життя триває! Кінофестиваль «Тактична пауза: Українське кіно в Миколаєві» зібрав у старовинних стінах Будинку офіцерів флоту чимало містян.
Передісторія кінофестивалю
Довгий час Миколаїв був промисловим гігантом, закритим містом. Після Перебудови промисловість також не припинила роботу. Тут працювали численні заводи та інші підприємства. Тоді нікому б не спало на думку називати Миколаїв культурним центром. Але поступово, рік за роком, світогляд людей змінювався. Від радянщини переходили до нової формації. Дорослішали ті, хто народився у 1980-90 рр. Почали формуватися інтереси, що відповідали новій епосі.
З середини 2010-х рр. році в Миколаєві стартував кінофестиваль «Громадський проєктор», а опен-ейри «Кіно під акацією» відомі майже кожному миколаївцю.
Поступово почали з’являтися групи та клуби шанувальників кіно. Отже, можна впевнено сказати, що захоплення кіно притаманне місцевим мешканцям.
Кіно в укритті
Першим дійсно важливим культурним заходом в місті корабелів став кінофестиваль «Тактична пауза: Українське кіно в Миколаєві». Його організаторами стали волонтери, а метою фільмів — підйом національної свідомості.
Програма фестивалю складалася із семи українських кінострічок: «Додому», «Стоп-Земля», «Мої думки тихі», «Заповідник Асканія», «Перша сотня», «Безславні кріпаки» й «Зошит війни». Організатори проєкту вважали, що подібні заходи край важливі, адже у ті страшні місяці безперервних злочинних обстрілів взаємна підтримка була необхідна. На ній все й трималося.
Кінопокази тривали кожен день. Також діяла спеціальна система безпеки. Глядач мав проходити реєстрацію на кожен сеанс окремо. За добу до чергового кінопоказу він отримував підтвердження та інформацію щодо точної локації та часу. Ось така конспірація, але місто заповнили колаборанти та навідники. Отже, ці запобіжні заходи були необхідні.
Один з організаторів фестивалю «Тактична пауза: Українське кіно в Миколаєві», кіножурналіст Алекс Малишенко, пояснив, чому обрали для свого проєкту таку назву:
«Тактична пауза — це перерва у бойових діях. Її роблять для того, щоб повернути собі сили для подальшого бою».
Також він додав, що дуже важливо, на його думку, щоб Миколаїв згадували не просто як місто, на яке падають ракети, а й з іншим медійним сенсом.
Один з режисерів, що представляв свою кінострічку на фестивалі, зізнався, що не відчуває себе спокійно у Миколаєві, всупереч своєму багатому досвіду перебування у гарячих точках. Мовляв, нічні сирени та ймовірність опинитися під обстрілами зводять з розуму.
Саме тому кількість глядачів за всі дні показу ледве перевищувала 160 осіб. Організатори казали, що у мирні часи подібний показник сягав такої цифри за один день кінофестивалю «Громадський проєктор». Але зареєстровано було значно більше миколаївців, ніж прийшли по факту. Саме на ті дні перепали наймасовіші російські обстріли, які тривали вже не тільки вночі, але й вдень.
Проте, як сказав представник Агенції розвитку Миколаєва Євген Гомонюк, культура завжди буде актуальною. Це своєрідна терапія чудовим та вічним. Якщо є в нашому житті місце прекрасному, значить життя триватиме.