Микола Аркас є особистістю, яка навіки увійшла в історію Миколаївщини. Вагомий науковий внесок цієї людини дав поштовх розвитку гуманітарних дисциплін в освітянському Миколаєві. Більше на mykolayivski.info.
Великий просвітник Миколаєва
Микола Аркас був талановитою людиною, а, як відомо, талановиті люди талановиті в усьому. Він мав безліч інтересів. Писав музику, брав активну участь у культурному житті міста, був військовим та видатним просвітником та публіцистом Миколаївщини. Микола Аркас приділяв особливу увагу меценатству та вивченню історії України. Його популярним нарисом «Історія України-Русі» надихалися численні миколаївські історики протягом всього ХХ століття.
Відомо, що історичний нарис розкритикував історик Михайло Грушевський. На той час він створював масивний opus magnus, який мав ту саму назву, яку дав Аркас своїй праці. Досвідчений науковець визначав аркасівський нарис, як дилетантський. Але мети двох істориків відрізнялися. Книга Аркаса стала справжнім підручником з історії. Вона була написана зрозумілою мовою та мала великий попит у студентів. На відміну від неї, праця Михайла Грушевського досить важко сприймається непідготовленим читачем, адже є суто науковою. Радянська влада, яка люто випалювала всі проблиски дореволюційної, а значить «буржуйської» або контрреволюційної культури, заборонила «Історію України-Русі». До публікації нарис допустили лише у 1990 році.
Нащадок козацького роду
Микола Аркас народився у 1852 році в родині імперського адмірала Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса. Його видатний батько мав грецьке коріння, написав багато наукових праць, які мали формат мемуарів, був командувачем Чорноморського флоту та портів, а також ветераном російсько-турецьких війн та війни на Кавказі. Мати видатного просвітника Миколи Аркаса-молодшого Софія була нащадком українського козацького роду Богдановичей. До речі, по материнській лінії відслідковується дуже цікава історія. На правобережжі Бузького лиману знаходиться село Богданівка. Сонячний Південь Миколаєва. Але від початку існування це село мало назву Велика Дереклея. Водночас існувала ще одна назва цього населеного пункту — село Богдановича, на ім’я його власника. На картах 1860 років село вже було позначено, як Стара Богданівка. Перший з місцевих Богдановичей Петро Григорович отримав ці землі на знак вдячності від Катерини ІІ. Цариця оцінила його участь у російсько-турецьких війнах. Крім того, пращур пані Софії був статським радником обер-штет-крігс-комісаром Чорноморського флоту.
Історія легендарної опери
Микола Миколайович Аркас здобув освіту в одеській приватній гімназії Стародубцевих, петербурзькому правознавчому училищі та на фізико-математичному факультеті Одеського університету. Різнобічні інтереси привели молодого Аркаса також на театральні підмостки українського театру Марка Кропивницького. Пізніше протягом шести років відслужив у морському одеському відомстві. Далі була робота мирового судді в Херсоні.
Але справжнім захопленням, яке сформувало його основний фах стали історія та культура України. Нестримна любов до музики призвела до глибокого вивчення власних здібностей. Отже, Микола Аркас реалізував ще одну свою пристрасть та створив оперу «Катерина» за поемою Т.Шевченка. Його наставником був великий український композитор П.Ніщинський.
Наприкінці ХІХ століття українська культура була обмежена цензурою. Тому опера, яка потім стала легендарною та відомою миколаївцям навіть у ХХІ столітті, шість років пролежала «на полиці». Через недалекість дрібних посадовців кінця 19 століття вона могла до нас не дійти. Але попри заборону київських та московських цензорів Микола Аркас таки видав її власним коштом у 1897 році в Миколаєві. У 1899 році оперу давали в московському «Акваріумі», завдяки Марку Кропивницькому та акторам українського театру. Трохи пізніше «Катерину» вже давали не тільки у Миколаєві, а й у Львові, Києві, Варшаві та Кракові.
Пам’ять у спорудах
Микола Аркас відійшов у вічність навесні 1909 року від інфаркту. Його серце забагато пережило, але все, що встиг зробити великий миколаївець, його нащадки пам’ятають та шанують. Митець та історик знайшов останнє місце спокою на місцевому некрополі, на березі Інгулу. У 1930-х роках труну перенесли до родинного склепу Аркасів. Ім’ям Миколи Аркаса названо вулиці багатьох міст України.